Загальні вимоги до цитування

       Наукова робота повинна містити посилання на джерела, матеріали або окремі дані, ідеї і висновки, на основі яких розробляють проблеми, задачі, питання, що досліджують у роботі. Наявність посилань свідчить про наукову обізнаність автора, обґрунтованість положень дослідження. Посилання також дають змогу знайти документи для підтвердження достовірності цитованого тексту. Посилатися слід на останні видання публікацій, на більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не увійшов до останнього видання.
       Використовуючи відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, у посиланні необхідно точно вказувати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул із джерела, на яке є посилання в науковій роботі.
       Отже, жодна наукова робота не обходиться без цитування думок провідних учених. Проте, щоб це не було плагіатом (привласненням чужого авторства, а також використання у своїх праця чужого твору без покликання на автора), слід дотримуватися певних правил цитування.
1. Текст цитати береться в лапки і наводиться в тій граматичній формі, у якій він поданий у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання.
2. Цитування повинне бути повним, без довільного скорочення цитованого тексту і без перекручувань думки автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручування цитованого тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться в будь-якому місці цитати (на початку, в середині, наприкінці). Якщо перед опущеним текстом чи за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається.
3. При цитуванні кожна цитата має супроводжуватися посиланням на джерело, бібліографічний опис якого повинен наводитися відповідно до вимог бібліографічних стандартів. Посилання в тексті дослідницької роботи на літературу або джерела роблять у квадратних дужках, вказуючи номер джерела у списку літератури, далі через кому – номер сторінки, наприклад: „... каузальність в ойконімії” [48, с. 19]. Крапка ставиться після квадратних дужок, а не після цитати.
       Оформлення посилання може бути і у вигляді прізвища, року надрукування праці і сторінки, звідки взято цитату [Бевзенко, 1980, с. 33].
       Можливе посилання і у вигляді зносок (цитата1, причому розшифрування її можливе або внизу сторінки, або в кінці тексту роботи).
4. При непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, варто бути максимально точним у викладі думок автора і коректним при оцінці, що викладається, давати відповідні посилання на джерело. Автор дослідження може одночасно пропонувати спільну думку кількох науковців, зафіксовану в різних джерелах, тоді у дужках через крапку з комою вказуються усі праці, наприклад: [див.: 7, с. 25; 11, с. 78, 43, с. 111–112]. Якщо у тексті йде перелік науковців, які займалися вивченням того чи іншого питання, то у квадратних дужках вказується лише номер джерела. Наприклад: Питання художньої ономастики порушували С. Бевзенко [8], Н. Дзятківська [17], О. Іванова [24], Т. Немировська [36], І. Сухомлин [58], П. Чучка [65] та ін.
5. Цитування не повинне бути ні надлишковим, ні недостатнім, тому що і те, й інше знижує рівень наукової праці.
6. Якщо необхідно показати ставлення автора дослідження до окремих слів чи думок цитованого тексту, то після них ставлять знак оклику чи знак питання, які беруть у круглі дужки.
7. Якщо автор наукової праці, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, він повинен це спеціально обмовити, тобто після тексту, що пояснює, ставиться крапка, потім указуються ініціали автора наукової праці, а весь текст включається в круглі дужки. Варіантами таких застережень є наступні: (розрядка наша. – І. К.), (підкреслено мною. – Л. Л.), (курсив наш. – Автори).